Author: bhrytseliak

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю.

Сьогодні, 30 листопада, наша школа з болем згадує свого випускника, Віталія Полонського… Віталій Полонський навчався в, тоді ще, середній загальноосвітній школі №319 з 2000 по 2002 р.р., а загинув 30.11.2014 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Новий Айдар, захищаючи територіальну цілісність України. З нагоди вшанування пам’яті нашого випускника, відбулось покладання квітів до меморіальної дошки, присвяченої пам’яті випускників, загиблих у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України. В церемонії взяли участь учні та адміністрація школи.

Директор школи, Романчук Андрій Дмитрович, згадуючи події 2013-2014 років, зазначив, що наші випускники в період російської агресії на сході України поклали свої життя за нашу свободу і мирне співіснування. І наш вічний борг перед ними – це данина пам’яті цим мужнім воїнам, яких виховала рідна земля, рідна родина та школа!»

Сьогодні біля могили загиблого героя, що у селі Іванковичі, Васильківського району, зібрались рідні, близькі, друзі та побратими Віталія, щоб вшанувати його пам’ять.

Пам’ятаймо імена героїв – випускників школи: Віталій Полонський та Дмитрів Святослав.

Герої не вмирають! Пам’ять про них ми навіки збережемо у своїх серцях!

Дякуємо всім захисникам, які боронять кордони держави!

Слава Україні! Вічна слава героям!

{phocagallery view=category|categoryid=110|limitstart=0|limitcount=0}

Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.
Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердині, не храми —
Скам’янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

День пам’яті жертв голодомору — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Тема Голодомору 1932-1933 років залишається однією з найскладніших і найдраматичніших. Голодомор – не історична минувшина, а глибока духовна і демографічна рана. Жертви голодомору обчислюються мільйонами, серед них близько 1,5 мільйона дітей до 10 років. Ті ж з дітей, хто вижили, стали носіями шокуючого досвіду та правди, яку десятиліттями намагалася приховати радянська пропаганда.

З метою вшанування пам’яті жертв голодомору та виховання в учнів поваги до її історичного минулого та збереження державних традицій виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників, ознайомлення учнів з трагічним минулим нашого народу, у школі ІІ-ІІІ ступенів №319 імені Валерія Лобановського міста Києва було проведено інформаційно-просвітницькі заходи: оформлено тематичний інформаційний куточок з висвітленням інформації про події 1932-1033 років, проведено години спілкування за темою «Правда про ті роки» та уроки пам’яті «З присвятою замордованим голодом…», а 26 листопада учні 10-11 класів, разом з вчителем історії, Прокопенко С.І. та заступником директора з виховної роботи, Баранівською В.М., взяли участь в акції, де хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих в 1932-1933 роках, після чого переглянули документальний фільм «Великий голод».

Розмовляючи з учнями про голод, головною мето було донести думку про те, що моральний обов’язок кожного перед минулими та наступними поколіннями – пам’ятати про кожного, хто загинув від голоду, і передати пам’ять про цю трагедію, поважати людське життя та не допустити подібного в майбутньому.

{phocagallery view=category|categoryid=109|limitstart=0|limitcount=0}